1. Парова
турбіна
Історія промислового застосування теплових двигунів починається з парової
машини, яку створив англійський учений Джеймс Ватт у 1768 р. Протягом декількох
років Ватт удосконалював її конструкцію. Від 1776 р. машини Ватта почали широко
застосовувати в шахтах і на металургійних заводах Англії.
Парова турбіна
– це тепловий двигун, у якому пара, нагріта до високої температури, перебуває
під високим тиском і обертає його вал.
Принцип дії найпростішої парової турбіни:
Через сопла вилітають струмені пари та спрямовуються на лопаті, закріплені на диску. Диск, у свою чергу, нерухомо
закріплений на валу турбіни. Під дією
пари диск турбіни, а отже, і вал обертаються, тобто пара виконує роботу.
Парові турбіни є незамінними тепловими двигунами на теплових та атомних
електростанціях.
2. Двигун
внутрішнього згорання
Перший придатний до використання двотактний газовий двигун внутрішнього
згоряння був сконструйований французьким механіком Етьєном Ленуаром у 1860
році.
Проте, винахідником двигуна внутрішнього згоряння часто називають
німецького інженера Ніколауса Отто, який у 1862 році розпочав виробництво й
продаж двотактних двигунів. У 1866 році Н. Отто та Е. Ланген удосконалили
конструкцію двигуна Е. Ленуара, що привело до зростання ККД. Перший повністю
успішний газовий двигун був побудований в 1876 році. Він працював по так
званому чотирьохтактному циклу Отто, який з тих пір став широко застосовуватися
в більшості двигунів внутрішнього згоряння.
Двигун
внутрішнього згоряння – це тепловий двигун, в якому хімічна енергія палива, що
згоряє в робочій зоні, перетворюється в механічну роботу.
Двигуни внутрішнього згоряння працюють на рідкому паливі (бензині, гасі, нафті) або на горючому газі.
Будова найпростішого двигуна внутрішнього згорання:
Усередині поршня шарнірно закріплений шатун
(3).
Шатун, у свою чергу, з’єднаний із колінчастим
валом (4), обертання якого забезпечує обертання тягових коліс транспортного
засобу.
У верхній частині циліндра є два канали, закриті клапанами (5).
Через впускний клапан пальна
суміш (суміш повітря з бензином або газом) надходить до циліндра.
Через випускний клапан
викидаються відпрацьовані гази.
Свічка
(6) — пристрій для запалювання пальної суміші за допомогою електричної
іскри.
3. Робота
чотиритактного двигуна внутрішнього згорання
I такт — усмоктування (а). Поршень
рухається вниз, у циліндрі падає тиск. У цей час відкривається впускний клапан
і пальна суміш усмоктується в циліндр. Наприкінці І такту впускний клапан
закривається.
II такт — стиснення (б). Поршень
рухається вгору і стискає пальну суміш. Коли поршень доходить до крайнього
верхнього положення, проскакує іскра і пальна суміш займається. Обидва клапани
закриті.
III такт — робочий хід (в). Розжарені гази
штовхають поршень униз. Рух поршня передається шатуну, який штовхає колінчастий
вал і примушує його обертатися, — двигун виконує корисну роботу. Наприкінці III
такту відкривається випускний клапан.
IV такт — випускання (г). Поршень
рухається вгору і через випускну трубу виштовхує продукти згоряння в атмосферу.
Наприкінці IV такту випускний клапан закривається. Випускання відпрацьованих
газів супроводжується передачею деякої кількості теплоти довкіллю.
4. Плюси та
мінуси використання теплових двигунів
Спочатку учням можна запропонувати навести власні аргументи, які б свідчили
переваги та недоліки застосування теплових двигунів, потім ознайомитися з
аргументацією наведеною у підручнику на ст. 85 – 86.
Немає коментарів:
Дописати коментар